Виступ Колеснікової В.П. у Верховній Раді України (стенограмма)

ГОЛОВУЮЧИЙ.
Запрошую до слова президента Міжнародного благодійного фонду “Діти — інваліди Чорнобиля” Валентину Прокопівну Колеснікову. Будь ласка.

КОЛЕСНІКОВА В.П., президент Міжнародного благодійного фонду “Діти — інваліди Чорнобиля”. Шановний пане головуючий! Шановні побратими-чорнобильці! Шановні народні депутати! Їх, до речі, дуже мало сьогодні. Минуло 23 роки відтоді, як ми пережили, нібито пережили страшну катастрофу. Інколи я собі думаю: скільки ж мільярдів коштів витрачено за ці роки, щоб катастрофа була подолана? І скільки мільярдів коштів дійшло безпосередньо до нас? Хоч як дивно, мені здається, дуже незначні кошти ми отримуємо, тому що ні наше здоров’я, ні соціально-економічне становище не поліпшилися за цей час. 
Починаючи з 1986 року, тоді як наш Науковий центр радіа¬ційної медицини на догоду політичним амбіціям Радянського Союзу в 200 разів зменшив дозу опромінення населення України, ця нечесна і неправдива інформація йде по світу. А яка ж тоді доза опромінення у тих, хто жив в епіцентрі аварії — у Прип’яті, Поліському, Чорнобилі? Ніхто за 23 роки не перевірив цю дозу і  чесно нам не сказав про стан здоров’я, хоча є багато медичних закладів, які повинні цим займатися. А подивіться, що робиться в  Білорусі, там все навпаки — і дози проставлені, і паспортизація зон зроблена, і державна програма діє. 
Мене завжди шокує одне: чому, коли кажуть про чорнобильців, згадують про пільги? Мені хочеться це слово забути назав¬жди. Та які ж пільги? Якщо наші люди хворі, якщо вони вмирають, то ми можемо говорити лише про компенсацію за втрату здоров’я. Не може бути в них пільг, пільги можуть бути у тих, хто здоровий і дужий, а хворий повинен виживати. Мені дуже боляче говорити про те, що з 1986 року це державна політика: показати, що люди, причетні до аварії на Чорнобильській АЕС, у тому числі ліквідатори, — не герої, а споживачі державних коштів. Це завжди вражає, це дуже боляче. Коли ж у нас буде соціальний захист, який не викликатиме насмішку серед чорнобильців і викреслить слово “пільги”? Я вважаю, що ця ідея має бути домінантною: не пільги для нас важливі, важливо, щоб ми вижили. 
Хочу сказати про чиновників від влади. Ось подивіться, будь ласка, сьогодні і згадайте всі минулі скликання, коли ми збиралися на слухання до Верховної Ради України. Скажіть, будь ласка, хоч один раз до нас прийшов Президент України, Прем’єр-міністр України? Про що це свідчить? Приїхали чорнобильці, щоб їх послухати, щоб вони нам щось сказали, що далі буде з нами, така ж правдива інформація, правдиве лікування, правдиве виживання, квартири, пенсії тощо. Ми їх ніколи не бачимо в цьому залі, це і є державна політика, це неповага до чорнобильців (Оплески). 
Нам важко зрозуміти, чому в нашій державі постійно бракує коштів. Чому в Японії, яка багато років тому пережила Хіросіму і Нагасакі, вистачає коштів для тих людей, які вижили, а в нас вже сьогодні немає коштів? 
Абсолютно незрозуміло, куди зникають ті невеличкі кошти, які нам виділяються. Ви подивіться, що робиться з лікуванням, ми  за все платимо. Давайте скажемо чесно: у лікарні платимо, в аптеці платимо, безплатних рецептів взагалі немає. Це ж абсурд, щоб їх виписували сьогодні ввечері, а завтра до 12 години 40 людей в аптеці отримали безплатно ліки, а інші залишилися на весь місяць без ліків. Не може бути такого! 
Мені боляче говорити про наших дітей. Де моніторинги, скринінги тощо? Дзвонять з Іванкова перед цим зібранням і кажуть, що в 14-річного хлопчика виявили рак шлунку четвертої стадії. То де ж той скринінг, чому ж його в Іванкові не дивилися, там є навіть центр реабілітації? Оце наше лікування. 
Наше оздоровлення. Шкода, що сьогодні немає міністра, я  хотіла сказати, що минулого року до санаторію “Маяк”, що в  Євпаторії, “скинули” всіх — учасників Великої Вітчизняної війни, безногих шахтарів, чорнобильців і найголовніше…

Мені дуже боляче говорити про те, що в  нашій державі ми досі бігаємо між міністерствами та відомствами. Об’єднайте в одне міністерство або комітет, щоб усі чорнобильські проблеми вирішувалися в одному місці. 

Шановні панове! Коли ви допоможете громадським організаціям виживати? Ми платимо великі гроші за оренду, за телефонні розмови, за комунальні послуги, не одержуємо заробітної плати, але допомагаємо лікувати дітей в Україні і за кордоном, оздоровлювати їх, ми виконуємо державну програму. Допомагайте нам, будь ласка, приймайте рішення в Кабінеті Міністрів України. Тут записано, що в Кабінеті Міністрів України вчора відбулося слухання, що 96–98 відсотків чорнобильців забезпечуються медико-санітарним обслуговуванням. Де ті відсотки? Ганьба!

Я лише хочу побажати, щоб ми вийшли з  цієї ситуації до наступних парламентських слухань, і щоб наша держава, врешті-решт, повернулася до нас обличчям. 

Дякую.

повна версія стенограмми також доступна за веб-посиланням:

http://lib.rada.gov.ua/static/about/text/parl_sluhan/09_chornobyl.html